Перша половина поточного року була гарячою порою для парламентарів, але напружували свої мозки та м’язи члени фракцій Ради не заради виконання передвиборчих обіцянок, а тільки в ім’я тактичних та стратегічних цілей своїх лідерів. Головною перепоною для плідної роботи стали переговори про зміни Конституції та можливий союз Партії регіонів з БЮТ, а пізніше – підготовка до передвиборчої кампанії кандидатів на пост президента України (адже основні претенденти на головне крісло країни, за єдиним виключенням, мають власні представництва у Верховній Раді). Тому навіть у розрізі поданих фракціями законопроектів справи з виконанням партійних програм виглядають не дуже втішно.

 

Якщо ж брати до уваги лише ті проекти, які стали законами, тобто не враховувати спроби, а оцінювати лише реальний результат, то загальна ефективність роботи парламентських фракцій стане взагалі мінімальною. Серед зареєстрованих у парламенті з січня до липня 2009 року 1857 документів (1022 проекти постанов та 835 проектів законів), (див. таблиці 1, 11) позитивно були проголосовані 462, тобто рівно четверта частина. Проекти постанов здебільшого мали внутрішньопарламентське значення (з 1022 зареєстрованих постанов Верховна Рада схвалила 413), (таблиця 12). А от з важливими для життя країни законопроектами, які регулювали загальне законодавче поле, стан набагато гірший: лише 49 з 835 проектів отримали позитивні результати голосування, тобто лише кожний 17-й.

 

Ще більш негативно працездатність депутатів виглядає після підрахунку підписаних законопроектів, які вже набули чинності як закони або набудуть найближчим часом. Навіть якщо кожній з фракцій зарахувати всі проекти, подані у співавторстві з депутатами від інших фракцій (таким чином можна підсумувати кількість документів від кожної фракції), то вийде, що за першу половину 2009 року парламентарі здійснили 882 спроби, направлені на створення законопроектів, з яких лише 31 була позитивною – проекти були підписані (таблиця 10). Тобто законом стала лише одна з 28 таких законодавчих ініціатив. Якщо ж врахувати, що серед підписаних законопроектів (підрахованих таким же чином) лише 7 направлені на виконання фракціями програмних положень, то виходить, що лише кожна 126-а спроба законотворення може бути оцінена як намагання виконати передвиборчі обіцянки.

 

Це свідчить про те, що виборцям немає сенсу обирати у Верховну Раду партії, орієнтуючись на їх передвиборчі обіцянки. Особливо це стосується невеликих парламентських утворень, які фактично не мають можливості (навіть якби вони того і хотіли) впровадити в життя власні ідеї.

 

 

Будь-яка діяльність має оцінюватись не тільки за кінцевим результатом, але й з огляду на попередній процес. Отже, аналіз роботи фракцій Верховної Ради доцільно починати з вивчення партійних програм, враховуючи, наскільки старанно вони намагались дотримуватись викладених програмних положень. Розглянемо подані законопроекти, поки що не беручи до уваги, яка доля їх спіткала (таблиця 10).

 

 

На порозі виборів Партія регіонів у своїй програмі задекларувала, що сприятиме підвищенню народжуваності та збільшенню виплат на утримання немовлят; матеріальній допомозі студентам вишів; обіцяла молодим спеціалістам «бонуси» в отриманні першого робочого місця та власного помешкання. Представники партії збирались розв’язати житлову проблему і для соціально значимих бюджетних працівників: лікарів, вчителів, військових, міліціонерів, робітників сфери культури.

 

Ще соратники Віктора Януковича воліли забезпечити гідну пенсію для населення та впровадити недержавні пенсійні фонди. Серед інших соціально орієнтованих ідей Партії регіонів була і безкоштовна медична допомога малозабезпеченим верствам населення.

 

Медицина взагалі одна з важливих тем партійної програми „Регіонів”. Зокрема, вони декларували розвиток медичного страхування, впровадження передових медичних технологій, оновлення обладнання лікарень. Окремо йшлося про боротьбу зі СНІДом, туберкульозом, наркоманією та онкозахворюваннями.

 

Для полегшення існування українського села Партія регіонів збиралась зробити прозорим ринок землі, розвивати сільське господарство та соціальну сферу села.

 

У сфері підприємництва партія обіцяла новий Податковий кодекс та податкові канікули для малого сімейного бізнесу.

 

У сфері державного управління команда Януковича готувалась звільніти економіку від державного втручання, зміцнити парламентську демократію, планувала зробити судову реформу та подолати корупцію.

 

В 2009 році представники Партії регіонів (якщо розглядати законопроекти їх авторства) не дуже вдало втілювали в життя ці завдання та обіцянки.

 

Безумовно, партія надала перевагу вирішенню політико-правових проблем, їм було присвячено 69 законопроектів (з 253 поданих на розгляд у цей період). Цілком у руслі партійної програми частина цих проектів була присвячена проблемам судової гілки влади, Цивільному процесуальному кодексу. Партія регіонів не оминула тему, пов’язану с землекористуванням (допомога селянам у впровадженні більш прозорого ринку землі). Наприклад, це два проекти про Земельний кодекс та один про Державний земельний (іпотечний) банк.

 

На другому місці за «популярністю» - законодавче забезпечення економічної діяльності в країні. Цьому Партія регіонів присвятила 49 проектів. У її поле зору потрапив ринок зерна, оренда землі, легалізація доходів юридичних та фізичних осіб, захист прав вкладників при тимчасових адміністраціях в банках, акцизні збори, тендерні процедури. У травні депутати від Партії регіонів ініціювали низку проектів, пов’язаних з інтересами підприємців. Вони були направлені на спрощення оподаткування на час фінансової кризи та впровадження мораторію на перевірку суб’єктів підприємницької діяльності з боку податківців. Питаннями податків, які в ідеалі мав би вирішити, на думку Партії регіонів (що і зафіксовано у її програмі), Податковий кодекс, вони переймалися лише у 6 випадках. При цьому про кодекс, дійсно важливу проблему держави та бізнесу, навіть не йшлося.

 

Доволі уважно соратники Віктора Януковича поставилися до соціальних проблем населення. Вони піклувалися про захист прав споживачів, соціальним захистом працівників міліції, селян, безпритульних, та намагались подбати про спецжитло для безпритульних. Особливий упор партійці зробили на встановленні нових, більш високих розмірів прожиткового мінімуму та розміру мінімальної зарплати (до цієї проблеми вони поверталися декілька разів). Також, пам’ятаючи про свої програмні настанови, Партія регіонів внесла на розгляд Верховної Ради проект Житлового кодексу і навіть спромоглася запропонувати проект про державну підтримку забезпечення громадян доступним житлом. Також представники найбільшого парламентського угруповання згадали про права жителів гуртожитків. А ще - про соціальний захист і пенсійне забезпечення інвалідів та внесли проект про обов’язкове державне пенсійне страхування.

 

Сім проектів партія присвятила роботі правоохоронної системи, причому в основному йшлося про поправки до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів, а також адміністративні правопорушення.

 

Гуманітарну сферу представники Партії регіонів не оминули, але ключове для них питання – щодо підтримки російської мови – вони проігнорували.

 

Партія регіонів нечасто, та все ж таки пригадувала власні ідеї «медичного» спрямування. Зокрема, запропонувала проект щодо подолання епідемії туберкульозу, згадала і про становлення системи медичного страхування.

 

Таким чином, у цілому фракція Партії регіонів у Верховній Раді України виконала не більше десятої частини своєї програми.

 

 

Не набагато ліпше справи у другої за чисельністю фракції „Блок Юлії Тимошенко”. Передвиборча програма БЮТ отримала гучну назву „Український прорив”. Вона мала показати, що країна під проводом Тимошенко лише за п’ять років стане в один ряд з найбільш активними (в сенсі економічного та соціального розвитку) країнами якщо не світу, то Європи.

 

До роботи фракція взялася активно – парламентарі видали на-гора 314 законопроектів. Це більше, ніж інші фракції Верховної Ради.

 

Головна мета „Українського прориву” - прийняття нової Конституції, у якій би передбачалася ліквідація пільг, недоторканності депутатів і обрання суддів народом. Інші цілі теж непересічні: створення громадського телебачення, масштабна інтернетизація країни, повне викорінення корупції (включаючи істотне посилення кримінальної відповідальності за подібні правопорушення). Блок Юлії Тимошенко планував ввести обов’язкове медичне страхування, створити соціальний ринок ліків, стимулювати науку (особливо що стосується досліджень і розвитку ринку високих технологій). Також команда біло-сердечних планувала зробити з України велику транзитну державу. А ще намічала надати стимулюючого імпульсу малому та середньому бізнесу, ухвалити Податковий кодекс і ліквідувати ПДВ. Ще Блок Юлії Тимошенко планував такі «прориви», як енергоефективний, інвестиційний, будівельний та аграрний.

 

Дві тисячі дев‘ятий рік показав, що з огляду на всі запропоновані блоком законопроекти значення слова «прорив» БЮТ і звичайні громадяни розуміють неоднаково. Про „проривні” бажання соратників Юлії Тимошенко свідчило лише те, що вони намагалися підступитись до максимальної кількості поставлених у програмі задач. Але вони часто сходили з лижні у бік підвищеної уваги до проблем Кабінету Міністрів (або задач, на яких наголошувала Прем’єр-міністр) та політичної доцільності.

 

Політико-правові новації депутатів БЮТ найчастіше торкалися доповнень до Кримінально-процесуального кодексу або деяких деталей роботи судів, – і це все замість глобальних змін у судовій системі країни, котрі активно декларувала політична сила Тимошенко в передвиборчий період. Не було достатньої кількості законопроектів, які б стосувались викорінення корупції (хоча був серед них і спільний з рештою фракцій проект Закону про Національне бюро антикорупційних розслідувань). Блок Юлії Тимошенко не стимулювало навіть те, що боротьба з корупцією була одним з задекларованих «проривів».

 

Представників блоку надмірно цікавили питання акцизів, мита та податків. Це свідчить про направленість законотворчої діяльності депутатів БЮТ більше на інтереси великого та середнього бізнесу, ніж на розвиток малого бізнесу, про що було задекларовано в програмі. Хоча мав місце й позитивний момент: у програмі блоку йшлося про прийняття Податкового кодексу, і соратники Тимошенко у співпраці з НУНС спромоглися представити парламенту відповідний документ. Щоправда, далі підготовки справи не пішли. А от задеклароване скасування ПДВ в реальній роботі парламентської фракції прем’єра було замінено на деякі корегуючи дії стосовно цього податку.

 

Про малий і середній бізнес фракція БЮТ таки не забула. Як і було заявлено, блок запропонував низку законопроектів, які мали б зменшити або спростити податки для цієї категорії підприємців, а також проект, по якому мали бути внесені зміни до деяких законів України щодо сприяння здійсненню підприємницької діяльності.

 

Виконуючи свої обіцянки, Блок Юлії Тимошенко запропонував декілька законопроектів, спрямованих на розвиток суспільного телебачення і два - на обмеження привілеїв і пільг для народних депутатів.

 

 

Третя за чисельністю фракція парламенту - блок „Наша Україна – Народна самооборона” - у порівнянні з іншими фракціями на ниві спроб виконати власну програму (знову ж таки йдеться про розробку законопроектів) попрацювала чи не найвдаліше.

 

У своїй передвиборчій програмі псевдо-пропрезидентська фракція Верховної Ради була лаконічною. „Наша Україна – Народна самооборона” заявляла три стратегічних мети – створення правової держави, об’єднання нації через її духовне відродження та нову економічну стратегію, яка мала б базуватись на сучасних технологіях. Було обіцяно скасувати депутатську недоторканність, ліквідувати привілеї для парламентарів, створити національне антикорупційне бюро, очистити правосуддя, забезпечити фінансову самодостатність територіальних громад та до 2010 року утворити в країні професіональну армію.

 

Представники НУНС планували збільшити виплати при народженні дитини та фінансову допомогу на дітей. А ще – ліквідувати пенсійну «зрівнялівку», підвищити зарплати (як і їх конкуренти – щонайперше «важливим» представникам бюджетної сфери). Також вони планували зробити доступним соціальне житло. У податковій сфері пропрезидентська фракція мала б зробити все для прийняття Податкового кодексу, ліквідувати корупційні схеми відшкодування ПДВ (зі збереженням самого податку), спростити систему оподаткування для малого бізнесу.

 

„Наша Україна – Народна самооборона” назвала ще такі орієнтири своєї законотворчої роботи: здоров’я громадян; доступність освіти і науки як державний пріоритет; культурне і духовне відродження; відродження українського села.

 

В основному законотворчість НУНС була спрямована на політико-правову сферу (59 законопроектів їх індивідуального авторства або в групі з іншими фракціями зі 188), а також на економічну та соціальну царини (33 та 20 відповідно).

 

Блок НУНС цілеспрямовано підійшов до питань розбудови правової держави, зосередившись на темі боротьби з корупцією. Подоланню цього явища була присвячена низка проектів - від декларування видатків держслужбовців до посилення протидії корупції спеціальними підрозділами МВС. До того ж депутати НУНС намагалися напряму виконати один із пунктів своєї передвиборчої програми - взяли участь у підготовці проекту закону про Національне бюро антикорупційних розслідувань. Таку увагу до проблеми можна пояснити не лише бажанням виконати обіцяне, але й наявністю в їх лавах політичної сили, лідером якої є чинний голова Міністерства внутрішніх справ. Цю тезу підтверджують дані про те, що саме блок „Наша Україна – Народна Самооборона” перейнявся ще однією темою, пов’язаною з МВС, – підвищенням відповідальності за порушення правил дорожнього руху.

 

Народні представники від НУНС згадали про обіцянку обмежити пільги парламентарів і подали відповідний законопроект. Але скасовувати депутатську недоторканність (важлива справа з точки зору суспільства) представники „Нашої України – Народної Самооборони” в зазначений період на законодавчому рівні не пропонували.

 

Також народні депутати від НУНС зробили кардинальний крок на зустріч власному електорату, спробувавши виконати один з важливих пунктів передвиборчої програми –запропонували проект Податкового кодексу (у співпраці з БЮТ). До того ж вони пропонували обмежити позапланові заходи зі здійснення держконтролю у сфері господарської діяльності.

 

Згадали депутати від НУНС і про проблему забезпечення найменш платоспроможних верств населення житлом – у співавторстві з рештою парламентських фракцій ініціювали законопроект про державну підтримку забезпечення громадян доступним житлом.

  

Втім, детально аналізуючи законотворчість народних представників зазначеного угруповання, стає очевидним, що вони так і не спробували виконати більшість пунктів власної програми. Вони не приділили уваги декільком оголошених у програмі тезам, зокрема це стосується пунктів, у яких йшлося про відродження українського села, збільшення зарплат, пенсій та медичної сфери.

 

 

Діяльність передостанньої за чисельністю фракції Комуністичної партії України відповідністю поданих нею або разом з іншими фракціями законопроектів до партійної програми не відзначилась.

Плідна праця по-комуністичному – це найменша кількість запропонованих законопроектів (63). Те, що декларували комуністи перед виборами, абсолютно не можна було втиснути в такі скромні цифри.

 

Комуністи планували ліквідувати інститут президентства, державні адміністрації, недоторканність депутатів, суддів й інших посадових осіб.

 

В економічній сфері партія обіцяла перевірити законність приватизації, передати в держвласність стратегічні галузі промисловості, зробити зовнішню торгівлю державною монополією. Також представники Комуністичної партії України задекларували інноваційний розвиток економіки, енергетичну незалежність, обіцяли скасувати ПДВ (замість нього ввести податок з обороту і диференційовану ставку податку на прибуток). До того ж вирішили встановити держзамовлення на половину продукції сільгоспвиробників та виділяти окремі кошти (до 10% ВВП) на їх підтримку.

 

Серед соціальних ініціатив були запропоновані такі: пенсія не нижче прожиткового мінімуму, подвоєння реальних доходів працюючих, державне регулювання цін на найбільш соціально-важливі категорії товарів та послуг, кошти на освіту і науку, соціальні виплати на народження дитини та її утримання, ріст стипендій, безоплатна меддопомога, державне фінансування будівництва житла для незаможних і пільговиків. У програмі КПУ йшлося і про різноманітну допомогу молоді, сільським вчителям та лікарям, розбудову сільської інфраструктури.

 

Компартія взяла на себе зобов‘язання забезпечити мовно-культурні потреби громадян усіх національностей, створити нову редакцію Конституції, в якій буде прописано статус російської мови як другої державної.

 

Так планувалось, але відбулося по-іншому. У своїй законодавчій діяльності комуністи чомусь зосередилися на політико-правовому напрямі (20 законопроектів з 63), набагато менше уваги вони приділили соціальній сфері та галузевому розвитку.

 

Аналізуючи законодавчі акти, запропоновані КПУ, стає зрозуміло, що ця партія зосередила свої зусилля на продукуванні другорядних документів. Серед іншого, вона дбала про підвищення престижності шахтарської праці, посилення відповідальності за наругу над пам’ятниками радянським воїнам-визволителям, безкоштовний проїзд безробітних, навіть про захист тварин від жорстокого походження, статус міст-героїв Одеса і Керч і про використання автентичних копій Прапора Перемоги. Це сильно дисонує не тільки з роботою інших фракцій, але і з тим, що поставлені ними завдання були найскладнішими з огляду на можливість їх реалізації.

 

А от виконання масштабної задачі щодо повернення у держвласність стратегічних галузей промисловості обмежилося пропозицією повернути державі цілісний майновий комплекс ЗАТ „Коростенський фарфор” та аналогічною ідеєю стосовно ТОВ „Херсонський машинобудівний завод” (ще одним проектом комуністи спробували підтримати стратегічні галузі під час світової фінансової кризи).

 

 

І остання з парламентських «могікан» - фракція „Блок Литвина” – теж не зробила достатньої кількості спроб для виконання власної програми, хоча все ж таки змогла напрацювати з початку року 64 пропозиції-законопроекти.

 

Перед виборами соратники Литвина оприлюднили достатньо широку програму своєї законодавчої діяльності на майбутнє. Зокрема, вони зобов’язалися формувати ефективну економіку; встановити соціальний стандарт споживання (придбання житла, розумна вартість комунальних послуг, навчання, лікування тощо). Також представники „Блоку Литвина” зажадали впровадити погодинну оплату праці та довести частку оплати праці в виробничій сфері до 30% собівартості продукції. Вони збирались повернути громадянам втрачені вклади, побороти алкоголізм та наркоманію, заборонити рекламу тютюнових та алкогольних виробів, дати поштовх до росту зарплат вчителів, лікарів, наукових співробітників. А ще – встановити державний контроль за цінами на ліки, забезпечити медпрепаратами інвалідів і дітей.

 

У житловій сфері блок планував допомогти ввести достатню кількість соціального житла, надати молодим сім’ям безпроцентні кредити на житло.

 

В податкових питаннях було задекларовано введення податку на нерухомість і справедливий податок на прибуток, обіцяно залишити 60% податкових зборів місцевій владі, зменшити податкове навантаження для малого та середнього бізнесу, і взагалі скасувати податок на додану вартість, ввести прогресивну ставку оподаткування.

 

Окремо в програмі блоку йшлося про село. Соратники Литвина виступали за  недопущення розпродажу сільгоспземель, боротьбу з земельними шахраями, введення єдиного земельного податку, внесення правок в Земельний кодекс, підтримку, в тому числі технічну і кредитну, сільгоспвиробників, забезпечення села інфраструктурою і вітчизняним пальним.

 

У політичній і державній сферах Литвин та його однодумці обіцяли повернути мажоритарну виборчу систему, повністю подолати корупцію (шляхом конфіскації майна корупціонерів та обов’язковим декларуванням доходів та витрат держслужбовців, членів їх родин та осіб, що розпоряджуються їх майном), зменшити апарат Кабміну.

 

Таким чином, за період з січня до серпня 2009 року від фракції „Блок Литвина” країна отримала лише 64 законопроекти, головним чином спрямованих на вирішення різноманітних питань політико-правової та галузевої сфер (по 13), економічної  царини (11 проектів). Законопроектів, які б напряму стосувалися освіти, науки, місцевого самоврядування, бюджету та медицини взагалі не з’явилось, хоча саме ці теми були чи не найголовнішими у передвиборчій програмі блоку. Про права селян, бодай у вигляді внесень змін до закону про особисте селянське господарство та єдиний податок для таких господарств, соратники Литвина (щоправда, в компанії з БЮТ і НУНС) все ж таки потурбувались. Попіклувалися також про потреби сільгоспвиробників під час фінансової кризи та про те, що машинобудівникам потрібно створювати сприятливі умови для виробництва нової ресурсозберігаючої сільгосптехніки.

 

Також депутати фракції „Блок Литвина” згадали про свої обіцянки скасувати податок на додану вартість. Це вилилося у два законопроекти, подані з представниками інших фракцій. У них ішлося лише про деякі зміни до закону про податок на додану вартість.

 

Народні обранці від „Блоку Литвина” поверхово торкнулися земельних питань, запропонували на рівні держави допомогти родинам з дітьми, забезпечити соціальний захист членам особистих селянських господарств. Згадали також про забезпечення громадян доступним житлом.

 

Поза межами вище зазначеного вони занурилися у вирішення таких дріб’язкових питань, як зняття обмежень на одержання засудженими посилок і бандеролей, узаконення прав висококваліфікованих фахівців з питань містобудування претендувати на посади головних архітекторів адміністративно-територіальних одиниць; подбали про прийняття закону про насінництво.

 

 

Аналіз результатів роботи парламентарів, а саме розгляд документів, які були проголосовані у Верховній Раді за період з січня і до літніх канікул 2009 року, представлений у таблиці 12.

 

Найчастіше до голосування доходили проекти законів і постанов, підготовлені найбільшою фракцією Партії регіонів (102 рази), потім – БЮТ (85), НУНС (38), фракцією „Блок Литвина” (33) та КПУ (18). Ці дані чітко відображають прямий зв’язок між чисельним складом фракцій та кількістю проектів законів і постанов, підготовлених представниками окремих парламентських партій/блоків.

 

Найбільш якісно проекти законів та постанов готувала фракція „Блок Литвина” (до уваги взято відсоток проголосованих документів від загальної кількості зареєстрованих подібних документів від кожної фракції). Роботу блоку оцінювали колеги шляхом голосування у 52% випадків – кращий результат серед парламентарів. Гірше справи у представників фракцій ПР (27%), КПУ (20%), БЮТ і НУНС (по 18%). Слід додати, що документи, підготовлені представниками коаліції спільно, мають відмінний показник якості – 75%.

 

Те правило, що при спільних зусиллях коаліція має кращий показник якості роботи, ніж при роботі окремих її частини (як і не-коаліції – ПР та КПУ), діє і тоді, коли під якістю роботи розуміти кількість схвалених Радою документів з числа тих, які попали на розгляд. Дев‘яносто дев‘ять відсотків проектів законів або постанов спільного авторства коаліції з числа розглянутих Верховною Радою були позитивно оцінені народними обранцями. Парламентська більшість довела, що вміє користуватись перевагою мандатів.

 

Не набагато гірший показник у фракції Партії регіонів – 86% самотужки підготовлених документів, які Верховна Рада ставила на голосування. Останній у цьому рейтингу „Блок Литвина” теж має непоганий результат – 73%. Але ж за законопроекти фракції „Блок Литвина” парламент позитивно проголосував у 24-х випадках, а коаліційних було прийнято161 документ. Це не лише найбільший показник серед суб’єктів законодавчої ініціативи, а й четверта частина всіх позитивно проголосованих у Верховній Раді проектів законів і постанов за визначений період. Це свідчить про те, що вплив парламентської більшості на життя країни більш вагомий, ніж будь-якої окремої фракції.

 

 

Втім найважливіше завдання парламентарів полягає не в гонці за абсолютними показниками щодо кількості поданих або проголосованих документів, а в дотриманні фракціями Верховної Ради вектора, спрямованого на виконання обіцяного виборцям. У цьому розрізі найкращим показником є кількість підписаних законопроектів (фактично законів), що зорієнтовані на виконання партійних програм.

 

За період першої половини 2009 року Партія регіонів спромоглася самостійно або у співавторстві створити лише 8 таких проектів. Водночас значна їх частина не має прямого відношення до партійних лозунгів. Про це свідчать такі нормативні акти: закон, яким була накладена заборона на гральний бізнес в Україні; декілька законів зі змінами до Закону про Державний бюджет; прийнятий документ про внесення змін до закону про ставки акцизу на тютюнові вироби в розрізі надпланових надходжень до бюджету; вдала спроба вдосконалити соціальний захист робітників міліції (насправді обіцяли надати їм житло).

 

Більш-менш підходить під виконання Партією регіонів власних передвиборчих обіцянок закон щодо стимулювання використання альтернативних джерел енергії та закон про внесення змін в деякі закони України з питань космічної діяльності (їх можна розглядати у розрізі стимулювання вітчизняної передової науки). Представники Партії регіонів трохи полегшили життя селу, якому в програмі присвятили окремий чималий розділ, – регламентували норми спецрежиму оподаткування для сільгоспвиробників під час реалізації власної продукції. В цілому з січня до серпня фракція Партії регіонів у Верховній Раді України фактично не змогла по-справжньому виконати свої програмні положення.

 

Це стало справжнім уроком для українського парламенту: найчисельніша фракція Ради, яка має 173 мандати, під час створення законопроектів лише в одному випадку з десяти згадувала про власні передвиборчі обіцянки (або ж партійну програму). У розрізі підписаних документів виявилось, що навіть велика фракція не може продукувати закони вже хоча б з огляду на свій опозиційний статус.

 

Спроби фракції „Блок Юлії Тимошенко” виконати свою програму через призму прийнятих законопроектів трохи вдаліші, ніж у фракції Партії регіонів. Але ненабагато, бо виявилось, що „прорив” був ледь помітним. А от підготовлених до підпису або підписаних законопроектів авторства чи у співавторстві з БЮТ було найбільше - 14. Фактично серед них не було жодного, який можна було б розглядати як спробу системного вирішення проблем, вказаних у програмних засадах.

 

Соратники Тимошенко внесли зміни в Державний бюджет; заборонили гральний бізнес; підкорегували виборче законодавство в частині одночасності виборів депутатів усіх рівнів; зайнялися проблемами нотаріату; провели закон на свою „улюблену” тему акцизів – про деякі зміни до Закону про ставки акцизного збору на тютюнові вироби. Все це не має відношення до програми блоку.

 

Аграрний „прорив” разом з обіцяними тотальними змінами у податковому законодавстві по суті звівся до корекції закону про ПДВ в частині застосування норм спецрежиму оподаткування для сільгоспвиробників при реалізації власної продукції.

 

Енергоефективний „прорив” почався і закінчився законом щодо стимулювання використання альтернативних джерел енергії. Решта «проривів», а саме: конституційний, судово-правовий, інформаційний, антикорупційний, демографічний, інтелектуальний, транзитний, підприємницький, інвестиційний та будівельний, - взагалі залишилися без законодавчої підтримки.

 

Єдина преференція, яку електорат Тимошенко отримав від фракції її імені, – це те, що БЮТ був формальним лідером парламентської більшості і за рахунок цього зміг провести через Верховну Раду найбільшу (серед решти фракцій) кількість законів. Однак їх загальна кількість незначна, а якість (в сенсі втілення у життя передвиборчої програми) дорівнює майже нулю.

 

На цьому фоні гірше виглядають досягнення фракції блоку „Наша Україна – Народна Самооборона” - законами стали лише чотири проекти. За період з січня до серпня 2009 року з-під пера НУНС вийшов закон про забезпечення військовослужбовців під час відряджень до державних органів, установ і організацій (нічого спільного з програмою блоку); зміни до закону про ставки акцизного збору на тютюнові вироби (сам по собі прохідний законопроект, який, безумовно, і не міг бути заявленим у програмі); внесені зміни (знову ж таки у співдружності з іншими політсилами) до деяких законів України з питань космічної діяльності (в передвиборчій програмі про це ані слова). Врешті-решт, приклалися вони і до закону щодо стимулювання використання альтернативних джерел енергії (це єдине, чому є прямі аналогії в програмі блоку – НУНС обіцяв зменшити енергетичну залежність України, зокрема і альтернативним шляхом).

 

Тобто всі сім пунктів їх програми, які рясніють конкретними обіцянками і навіть цифрами, пали жертвою невеликих власних можливостей фракції. Всі проекти, що стали законами, НУНС розробляла у зв’язці з декількома фракціями – власними силами третя за чисельністю фракція Верховної Ради (хоч вона і є частиною парламентської більшості) виконати обіцянки просто не в змозі. „Наша Україна – Народна самооборона” змогла виконати лише те, що їй «дали» можливість виконати.

 

Представники фракції Комуністичної партії України з січня до липня 2009 року працювали не надто продуктивно. Аналізуючи лічені підписані проекти законів та постанов, авторами або співавторами яких були комуністи, стає очевидним, що робити ставку на соратників Петра Симоненка як на людей, які можуть провести в життя власні обіцянки, не варто. Адже їх надбання незначні – це закон про стимулювання використання альтернативних джерел енергії (який ініціювали всі фракції) та Закон про внесення змін до закону про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (розроблений комуністами самотужки). Таким чином, обіцянки комуністи не виконували взагалі.

 

Фракція „Блок Литвина” приділяла недостатньо уваги виконанню власної програми. Зате у розрізі підписаних законопроектів ситуація виглядає не гірше, ніж у більш численних фракціях. Хоча з участю блоку і було розроблено лише три проекти, які врешті-решт стали законами (про стимулювання використання альтернативних джерел енергії, зміни в законодавчі акти щодо запровадження автоматизованої системи документообігу в адміністративних судах та про застосування норм спецрежиму оподаткування для сільгоспвиробників при реалізації власної продукції), однак останній закон відповідає передвиборчій програмі блоку. Одначе він не суттєвий з огляду на ті завдання, які Литвин и К^о брали на себе перед виборами.

 

 

Верховна Рада стала інструментом боротьби гілок влади між собою та боротьби влади з опозицією (і навпаки). Плідна законотворча робота, можливо, і була серед задекларованих цілей усіх представників Верховної Ради, але насправді не являлася для них головною задачею. Адже законодавчі зміни здійснювалися на полі Кабінету Міністрів та Президента, а парламенту залишалось лише їх підтримувати або не підтримувати та вести суто внутрішньополітичну боротьбу. А це з огляду на зміни Основного закону, внаслідок яких фракції фактично повністю підпорядковуються керівництву, а значить і цілям цього керівництва, зовсім не дивно.