|
Є кандидати, які намагаються використати президентські перегони-2010 як платформу для створення іміджу та подальшого просування в політичній кар‘єрі (наприклад, Ратушняк, Противсіх, Пабат та ін.). Однак про їхні цілі можна говорити лише умовно, адже амбіції, з якими вони вийшли на старт президентської виборчої кампанії, підняті до найвищої позначки. Кожен з них намагатиметься повністю використати весь потенціал та ресурси для здобуття максимального показника електоральної підтримки громадян. А от питання, чи вдасться їм закріпити свій показник довіри на максимальній позначці – залишається відкритим. Адже для цього потрібно, як мінімум, не тільки відібрати голоси у лідерів, а й створити власний образ «альтернативи» вже існуючим політичним брендам, таким як В. Ющенко та «Наша Україна – Народна самооборона», В. Литвин та „Блок Литвина”, П. Симоненко та Комуністична партія України, які, маючи підтримку у Верховній Раді, створювали собі ім‘я як агітаційною пропагандою, так і під впливом законотворчої діяльності у парламенті (особливо соціальної спрямованості).
Рівень відповідності законотворчої діяльності задекларованим у передвиборних програмах основним ідеям і в НУ-НС, і у „Блоку Литвина” з КПУ повинен бажати кращого, адже втілення програмних положень цими політичними силами наближається до позначки в пару десятків відсотків. Зважаючи на це, виникає питання: наскільки будуть спроможні політичні бренди (НУ-НС, КПУ та БЛ) втілити свої нові програми в життя після президентських виборів-2010?
Команда кандидата В. Ющенка (законотворча спроможність)
В. Ющенко включається в президентські перегони з найвищої державної посади – поста Президента. Це створює для нього і позитивні передумови, і негативні течії. Позитивом можна вважати те, що він має досить потужний «рупор» для ведення агітації – це і виступи на телебаченні та радіо з висвітленням досягнень за роки його президентства в різних сферах життя; і поїздки у регіони, для яких візит Президента стане не тільки знаковою подією, а й свідченням його турботи про населення. Негативні ж особливості полягають в тому, що громадяни схильні перекладати на Президента частину відповідальності за прорахунки в управлінні країною.
З тим, що В. Ющенко має потужну підтримку в парламенті, погодитися досить важко, бо фракція НУ-НС, лідером якої він вважається, налічує у Верховній Раді лише 72 мандати.
Незважаючи на те, що формально НУ-НС відносно нове політичне утворення, в нього входять переважно «знайомі всім обличчя». Зокрема, до складу фракції блоку "Наша Україна – Народна самооборона" входять Народний союз «Наша Україна», політична партія «Вперед, Україно!», Народний рух України, Українська народна партія, Українська республіканська партія «Собор», партія Християнсько-демократичний союз, Європейська партія України, громадянська партія «Пора» та Партія захисників Вітчизни.
Останнім часом всередині НУ-НС намітився певний розкол, пов‘язаний з намаганнями звільнити М. Мартиненка з посади голови фракції та втратою В. Ющенком впливу на частину депутатів, які схильні частіше підтримувати законодавчі ініціативі від політичної сили Прем‘єр-міністра Ю. Тимошенко - БЮТ. При нинішньому форматі парламенту це ставить законодавчу ініціативність В. Ющенка в певні незручні умови: відсутність однорідної підтримки у власній політичній силі ставить під сумнів підтримку з боку інших фракцій у Верховній Раді. Та й говорити про «мегаплідну» законотворчу діяльність від представників НУ-НС за цьогорічний період не доводиться.
Ще у 2007 році представники НУ-НС, заявивши три стратегічні мети у своїй передвиборчій програмі (створення правової держави, об’єднання нації через її духовне відродження та нову економічну стратегію, яка мала б базуватися на сучасних технологіях), обіцяли: скасувати депутатську недоторканність, ліквідувати привілеї для парламентарів, створити національне антикорупційне бюро, очистити правосуддя, забезпечити фінансову самодостатність територіальних громад та до 2010 року утворити в країні професіональну армію. Як бачимо, до сьогодні жоден із цих задекларованих пунктів не був виконаний. Щоправда, були спроби позбавити депутатів недоторканності, але вони заздалегідь, ще до початку голосування, ставали завідомо провальними.
Представники НУ-НС, як і їх основні конкуренти, обіцяли збільшити виплати при народженні дитини та фінансову допомогу на дітей. А ще – ліквідувати пенсійну «зрівнялівку» та підвищити зарплати. Також планувалося зробити більш доступним соціальне житло. У податковій сфері пропрезидентська фракція мала зробити все для ухвалення Податкового кодексу, ліквідації корупційних схем відшкодування ПДВ (при збереженні самого податку), спрощення системи оподаткування малого бізнесу. Серед законотворчих пріоритетів НУ-НС були названі охорона здоров’я громадян; доступність освіти, наука; культурне і духовне відродження; відродження українського села.
Згідно з даними дослідження, проведеного Фундацією «Відкрите суспільство», здебільшого законотворчість депутатів від НУ-НС була спрямована на політико-правову сферу (59 законопроектів зі 188), економічну та соціальну сфери (33 та 20 відповідно). Також представники фракції НУ-НС вели роботу в сфері боротьби з корупцією: подоланню цього явища була присвячена низка проектів - від декларування видатків держслужбовців до посилення протидії корупції спеціальними підрозділами МВС. Більш того, блок НУ-НС намагався напряму виконати один із пунктів власної передвиборчої програми, взявши участь у підготовці проекту закону про Національне бюро антикорупційних розслідувань. Таку увагу до проблеми можна пояснити не лише бажанням депутатів фракції виконати свої обіцянки, але й тим, що лідером однієї з політичних сил блоку («Народна самооборона») є чинний глава Міністерства внутрішніх справ. Саме тому фракція НУ-НС перейнялася й підвищенням відповідальності за порушення правил дорожнього руху.
Намагалися вони поліпшити платіжний баланс України та врятувати від кризи страховий ринок. Також в руслі цієї проблематики знаходиться проект про тимчасову заборону збільшення податків та зборів.
Представники НУ-НС зробили кардинальний крок назустріч власному електорату, спробувавши виконати один з важливих пунктів передвиборчої програми, – у співпраці з БЮТ запропонували проект Податкового кодексу, а також перейнялися спробою обмежити позапланові заходи зі здійснення держконтролю у господарчій діяльності.
Згадали і про квартирне питання найменш платоспроможних верств населення: ініціювали (у співавторстві з рештою парламентських фракцій) законопроект про державну підтримку забезпечення громадян доступним житлом.
Якщо уважніше придивитися до законотворчості депутатів НУ-НС, то стає очевидним, що вони так і не дійшли до виконання більшості пунктів власної програми. Поза увагою залишилося відродження українського села, збільшення зарплат та пенсій, медична галузь.
Реальне виконання обіцянок – тобто кількість прийнятих Верховною Радою законопроектів з числа запропонованих фракцією НУНС – нівелює ефектність роботи цієї парламентської сили. Законами стали лише 4 проекти, авторами чи співавторами яких є представники пропрезидентської фракції. З січня до серпня 2009 року з-під пера депутатів від НУ-НС вийшов закон про забезпечення військовослужбовців під час відряджень до державних органів, установ і організацій (нічого спільного з програмою блоку), а також зміни до закону про ставки акцизного збору на тютюн (сам по собі прохідний законопроект, який, безумовно, і не міг бути заявлений у програмі блоку).
Представники НУ-НС у співавторстві з іншими фракціями внесли зміни до деяких законів України з питань космічної діяльності. Врешті-решт, вони взялися до роботи над законом щодо стимулювання використання альтернативних джерел енергії (НУ-НС обіцяв зменшити енергетичну залежність України, зокрема шляхом залучення альтернативних джерел).
Всі сім пунктів програми блоку із конкретними обіцянками і навіть цифрами стали жертвою невеликих власних можливостей НУ-НС. Всі ухвалені проекти розроблялися спільно з декількома фракціями. Отже, третя за чисельністю фракція Верховної Ради не змогла виконати власні обіцянки, хоч і є частиною парламентської більшості.
Виконання або невиконання передвиборних програм має важливе значення для демократичних політичних систем, оскільки для політиків це є підсумком рівня відповідальності та звітності. В цьому контексті варто згадати передвиборчі обіцянки В. Ющенка.
У виборчій кампанії 2004 року В. Ющенко подав на розгляд програму «Десять кроків назустріч людям» і в жовтні-листопаді підготував "14 проектів указів", які він обіцяв видати після приходу до влади.
Результативність його роботи варто розглядати, перш за все, через призму конституційної реформи, яка набула чинності 1 січня 2006 року й кардинально змінила як систему розподілу владних повноважень, так і сфери відповідальності основних державних посадовців. З 1 січня 2006 року Ющенко втратив вплив на Прем'єр-міністра і позбувся відповідальності за економіку й господарство України. Також слід звернути увагу ще на один нюанс – за прем'єрства В. Януковича (друге прем'єрство, після конституційних змін) було введено норму, що укази Президента візує Прем'єр-міністр і профільний (галузевий) міністр. Без їх згоди укази Президента не дійсні.
Отже, що в зазначених умовах вдалося зробити Ющенку?
На сайті глави держави у розділі під назвою «Програма Президента України „Десять кроків назустріч людям” та її виконання у 2005-2009 роках» докладно розписано виконання Ющенком своєї програми ( http://www.president.gov.ua/docs/10krokiv.pdf )
Зокрема, говорячи про обіцянку захистити цінність сім'ї, повагу до батьків і права дітей, Президент наголошує, що допомога на дитину збільшилася до 12,5 тисяч грн, народжуваність у 2008 році порівняно з 2004-м збільшилася на 20%.
«За 4 роки кількість усиновлених дітей збільшилася на 20%. Сьогодні в Україні в сім'ях проживає більше 35 тисяч таких дітей. Вперше з 1 січня 2009 року введено надання одноразової допомоги при усиновленні дитини - 12 240 гривень - і вдвічі збільшено розмір соціальної допомоги для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», - зазначено у звіті.
Ключовий проект Президента у сфері захисту материнства і дитинства – «Зігрій любов'ю дитину». Станом на 19 травня 2009 року проект охоплював 568 багатодітних сімей, які потребували допомоги на загальну суму 137,0 млн гривень. Фінансують програму українські меценати – бізнесмени з усіх регіонів України. Також указом Президента України засновано одноразову винагороду у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму жінкам, яким присвоєно почесне звання України «Мати-героїня».
Щодо зовнішньої політики, то Ющенко підкреслив, що обсяги зовнішньої торгівлі в 2005-2008 роках зросли в 2,2 рази - до $ 152,5 млрд, у тому числі експорт - на 95%. «Це стало можливим завдяки вступу України в СОТ у 2008 році (що досі не вдалося ні Росії, ні Казахстану, ні Білорусі)», - вважає Президент.
У звіті міститься інформація щодо успіхів В. Ющенка у сфері зміцнення моральних цінностей: у 4 рази було збільшено фінансування видатків на збереження пам'яток мистецтва та культури, а також археологічної спадщини, музеїв та історичних пам'яток (з 300 мільйонів гривень до майже 1,2 мільярдів 2008 року). Також Президент видав низку указів, які звертали увагу уряду на необхідність підтримки розвитку національного книговидання, невідкладні заходи щодо підтримки культури і духовності в Україні.
Протягом 2005 року на відбудову архітектурних та мистецьких об'єктів в Україні було зібрано 63 млн грн пожертв. У тому числі 32 млн – на палац гетьмана Кирила Розумовського у с. Батурині Чернігівської області, 15 млн – на Софію Київську, 14 млн – на будівництво та відтворення о. Хортиця, а також кілька мільйонів – на збереження таких історичних пам'яток, як «Кам'яна могила» та Херсонес. Завдяки реалізації цих проектів додатково створено десятки тисяч робочих місць.
Саме за поданням Президента України В.Ющенка Верховна Рада України у листопаді 2006 р. врешті ухвалила Закон України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», яким визнала Голодомор геноцидом українського народу.
У всіх 10-ти пунктах В.Ющенко зазначає про досягнення. Однак депутат від НУ-НС, нині претендент на президентське крісло Анатолій Гриценко, який керував розробкою програми «Десять кроків назустріч людям», дає іншу оцінку: «Відсоток виконання незадовільний. Одна з головних причин – кадрові прорахунки. Безумовно, конституційні зміни вплинули, але ж до 2006 року в президента були всі повноваження, щоб хоча б ініціювати необхідні реформи».
Передвиборчі програмні тренди В. Ющенка та аналіз можливості їх виконання
Президент України В. Ющенко мало змінив свої погляди із часів минулих виборів. У своїй новій передвиборній програмі «Вільна, справедлива та сильна Україна» лідер НУ-НС наголошує на тому, що єдиним правильним шляхом розвитку України є її євроінтеграція та вступ до НАТО. Він зауважує, що в останні роки Україна демонструвала динамічне зростання економіки та виразну соціальну спрямованість її розвитку. Особливо гордий Ющенко тим, що вдвічі зріс бюджет, вшестеро – прямі іноземні інвестиції і розпочалась дерегуляція підприємництва. Бюджет справді зріс вдвічі, але інфляція – набагато більше, а гривня лише за декілька місяців кардинально змінила своє ціннісне обличчя. В. Ющенко своїм досягненням вважає вступ України до СОТ, але як показують соціологічні дослідження, на питання «Чи змінилося ваше життя після вступу України в СОТ?», більшість респондентів відповідають, що не відчули ніяких змін.
Передвиборча програма В. Ющенка є точною копією попередньої, хіба що з доповненнями його суттєвих досягнень. Вона покликана і надалі вести державу до Європи та підняти рівень життя до європейського.
Додатковими трендами програми кандидата в президенти В. Ющенка стали:
- ініціювання конституційної реформи (вибори до ВРУ відбуватимуться за відкритими списками, а до місцевих рад – за мажоритарною системою; буде скасовано недоторканність депутатів, суддів та Президента);
- членство України в ЄС (українці отримають право в'їзду до країн ЄС в безвізовому режимі, їх права за кордоном будуть захищені);
- Чорноморський флот Російської Федерації буде виведений з України до 2017 року відповідно до Конституції України та укладених угод;
- встановлення прозорої формули визначення розміру зарплат і пенсій;
- статус працівників сфери освіти, культури, охорони здоров’я буде прирівняний до статусу державного службовця;
- проведення судової реформи (громадяни отримають право відкликати суддів, зможуть звертатися за захистом до Конституційного Суду України);
- посилення боротьби з корупцією (буде створене Антикорупційне бюро);
- буде введено спеціальний податок на розкіш;
- держава збільшить держзамовлення, щоб усі здібні діти мали можливість вчитися;
- захист материнства і дитинства буде продовжений (для матерів, діти яких відвідують дошкільні заклади та навчаються в молодших класах, робочий день буде скорочений на 1 годину зі збереженням заробітної плати);
- буде проведена реформа системи захисту прав споживачів, посилений контроль якості і безпеки продуктів, в першу чергу дитячого харчування;
- пріоритетом у подоланні економічної кризи стане збереження робочих місць (держава запровадить податкові стимули для підприємств, спеціальні програми трудової мобільності, гнучкого реагування освіти на ринковий попит);
- гривня стане єдиним платіжним засобом в Україні, на внутрішньому ринку не буде валютних розрахунків і цін в іноземній валюті;
- практика введення додаткових податків та зборів, стягування податків наперед, подвійного оподаткування прибутку буде припинена (система оподаткування доданої вартості буде приведена у відповідність із європейським законодавством);
- формула ефективності – децентралізація (місцева громада отримає гроші, повноваження і відповідальність за вирішення своїх проблем);
- держава створить надійні механізми правових гарантій для бізнесу, захисту прав власності, запобігання монополізму;
- державна підтримка високих технологій та інновацій;
- запровадження прозорого ринку землі, що спирається на сучасний земельний кадастр (це збільшить потік інвестицій в українське село, в модернізацію сільської інфраструктури);
- збільшення обсягів бюджетної підтримки села та розвиток системи пільгового кредитування;
- держава стимулюватиме модернізацію транспортної інфраструктури, портів і залізниць, будівництво швидкісних автомобільних доріг;
- буде здійснена модернізація національної газотранспортної системи та інтеграція її до європейської системи газопостачання;
- Збройні сили України стануть потужними, професіональними, контрактними.
Ці передвиборчі обіцянки досить широко й об‘ємно описують майбутній план дій В. Ющенка за умов перемоги на президентських виборах 2010 року. Однак реалізація намічених векторів розвитку залежатиме від підтримки В. Ющенка у Верховній Раді, зокрема ситуації, в якій може опинитися пропрезидентська фракція блоку «Наша Україна – Народна самооборона».
Найімовірніше, в ході виборчої кампанії НУ-НС намагатиметься позбутися внутрішньопартійного розколу, котрий нівелює питання «підтримки» чи «непідтримки» В. Ющенка. У разі вирішення цієї проблеми фракція шукатиме підтримки інших парламентських об‘єднань, зокрема „Блоку Литвина”. В разі проходження В. Ющенка до другого туру президентських виборів вона буде використана для забезпечення розширення електоральної бази.
Якщо припустити, що перемогу на виборах-2010 отримає чинний Президент В. Ющенко, то на парламент буде чекати кардинальне переформатування. Не виключено, що будуть ініційовані дострокові вибори до Верховної Ради, які змінять не тільки розклад політичних сил та їх сегментацію в парламенті, а й створять передумови для нових форматів коаліційних об‘єднань.
На фоні перемоги В. Ющенка фракція блоку НУ-НС може здобути більшу підтримку електорату, ніж на минулих виборах, що у свою чергу збільшить кількість мандатів у Верховній Раді. Це дало б їм змогу впливати на формат коаліції за рахунок участі в ній. Не виключене створення коаліції у форматі НУ-НС-Партія регіонів-„Блок Литвина”. Таке парламентське утворення могло б закріпитися у Верховній Раді на кілька років (можливо, й на всю президентську каденцію В. Ющенка за умови відсутності суттєвих протиріч всередині коаліції), а БЮТ та КПУ зайняли б опозиційну нішу.
Відносно прийняття законопроектів варто зазначити, що не слід чекати однорідності позицій цих політичних сил у певних питаннях. Особливо це стосується програмних положень НУ-НС та Партії регіонів по лінії зовнішньополітичної співпраці Схід-Захід. У всіх же інших питаннях державного життя (економіці та соціальній політиці) вони, швидше, будуть проявляти одностайність, до чого їх спонукатиме учасник об‘єднання „Блок Литвина”, який головним своїм гаслом вже кілька виборчих кампаній підряд декларує «боротьбу з бідністю».
Команда кандидата В. Литвина (законотворча спроможність)
В. Литвин на старті виборчої кампанії-2010 має у своєму арсеналі достатньо потужні важелі впливу на громадську думку. По-перше, це обіймання посади Голови Верховної Ради, яка надає йому платформу для звернень не тільки до депутатів, а й до громадян, позиціонуючи себе як «політичного арбітра». Цим самим В. Литвин частково дистанціюється від міжфракційних «баталій», що також дає йому бонус у вигляді образу «найбільш конструктивного політика».
По-друге, В. Литвин, маючи власну фракцію у парламенті, що представляє його іменний „Блок Литвина”, досить потужно закріпився в царині законотворчої діяльності, особливо з питань соціальної політики. Хоча фракція «Блок Литвина» (Народна Партія, Трудова партія України) у Верховній Раді України й налічує 20 багнетів, проте її законодавча діяльність виглядає на фоні інших парламентських сил більш конструктивною. «Литвинівці» змогли напрацювати з початку року аж 64 законопроекти. Щоправда, існує певний дисонанс їх відповідності програмним положенням партії.
У програмі законодавчої діяльності „Блоку Литвина” були задекларовані такі зобов‘язання: формувати ефективну економіку; встановити соціальний стандарт споживання; впровадити погодинну оплату праці; повернути громадянам втрачені вклади; побороти алкоголізм та наркоманію; дати поштовх до росту зарплат вчителів, лікарів, наукових співробітників, а також встановити державний контроль за цінами на ліки.
Також однодумці Литвина розщедрилися у передвиборчих обіцянках щодо:
- збільшення кількості соціального житла та надання молодим сім’ям безпроцентних кредитів на житло;
- введення податку на нерухомість і справедливого податку на прибуток;
- зменшення податкового навантаження для малого та середнього бізнесу і скасування податку на додану вартість;
- недопущення розпродажу сільгоспземель, внесення правок в Земельний кодекс, підтримки, в тому числі технічної та кредитної, сільгоспвиробників;
- проведення політичної реформи (повернути мажоритарну виборчу систему, повністю подолати корупцію, зменшити апарат Кабміну) та ін.
Згідно з даними Фундації «Відкрите суспільство», за період з січня до серпня 2009 року від фракції «Блок Литвина» країна отримала лише 64 законопроекти, головним чином спрямованих на вирішення різноманітних питань політико-правової та галузевої сфер (по 13), економічної царини (11 проектів). Законопроектів, які б напряму стосувалися освіти, науки, місцевого самоврядування, бюджету та медицини взагалі не з’явилось, хоча саме ці теми були чи не найголовнішими у передвиборчій програмі блоку. Про права селян, бодай у вигляді внесень змін до закону про особисте селянське господарство та єдиний податок для таких господарств, соратники Литвина (щоправда, в компанії з БЮТ і НУНС) все ж таки потурбувались.
Також «литвинівці» згадали про свою обіцянку скасувати податок на додану вартість. Це відбилося у двох законопроектах, поданих з представниками інших фракцій. Втім у них йшлося лише про деякі зміни до закону про податок на додану вартість.
Народні обранці від «Блоку Литвина» поверхово торкнулися й земельних питань, запропонували на рівні держави допомогти родинам з дітьми, забезпечити соціальний захист членам особистих селянських господарств. Згадали також про забезпечення громадян доступним житлом.
Поза межами вище зазначеного вони занурилися у вирішення таких дріб’язкових питань, як зняття обмежень на одержання засудженими посилок і бандеролей, узаконення прав висококваліфікованих фахівців з питань містобудування претендувати на посади головних архітекторів адміністративно-територіальних одиниць; подбали про прийняття закону про насінництво.
Цим фактично обмежилась законотворча результативність фракції „Блок Литвина”, що ще раз підтверджує тезу про відсутність політичної та моральної відповідальності народних обранців перед громадянами в плані виконання передвиборчих програм.
Передвиборчі програмні тренди В. Литвина та аналіз можливості їх виконання
Кандидат у президенти-2010 Володимир Литвин у своїй програмі фактично повернувся до старих тез, задекларованих на минулих парламентських виборах, однак вдався до більш детального та конкретного їх наповнення.
Цього разу В. Литвин поставив перед собою та політичною силою, яку він очолює, такі ключові програмні завдання (деякі з них):
У соціальній та економічній сферах: подолання бідності (ця теза міститься у кожній програмі „Блоку Литвина”, однак не має достатньо чіткого плану дій та заходів); стабілізація національної валюти, приборкання інфляції; скорочення утримань із заробітної плати; реалізація всіх гарантій, встановлених ст. 57 Закону України «Про освіту» (цей пункт видається досить дивним, адже, згідно з нормами, закон і без гарантій з боку В. Литвина повинен виконуватись у повному обсязі); державне фінансування соціального житла; встановлення єдиних тарифів на комунальні послуги; введення прогресивної системи оподаткування та податку на багатство; реформування міжбюджетних відносин: 70% коштів залишається на місцях, 30% - до центру; запровадження державного контролю за цінами та якістю ліків та ін.
На селі та в сфері екології: ревізія всіх сільськогосподарських земель; створення Фонду підтримки села для фінансування нових робочих місць; створення Державного земельного банку; забезпечення європейських стандартів з контролю стану повітря, питної води; повна заборона ввезення в Україну генетично-модифікованих продуктів; довічна заборона використання Чорнобильської зони для складування радіаційних відходів та ін.
У сфері протидії корупції: прирівняти корупцію до державної зради; позбавляти пенсійного забезпечення держслужбовців, які притягуються до відповідальності за хабарництво, зловживання службовим становищем; заборона держслужбовцям вищих рангів працювати у комерційних структурах протягом трьох років після звільнення з держслужби; переатестація державних службовців на предмет перевірки їхньої професійної придатності та належності до комерційних структур; відновлення народного контролю тощо.
У політичній та культурній сферах: прийняття Виборчого кодексу; запровадження виборів до Верховної Ради за відкритими списками, місцевих органів влади – за мажоритарною виборчою системою; скорочення Верховної Ради України до 300 депутатів; повне скасування інституту недоторканності; створення виконавчих комітетів на рівні району і області, ліквідація державних адміністрацій; відродження і утвердження духовності та моралі на основі християнських цінностей та ін.
У сфері безпеки і міжнародних відносин у своїй передвиборчій
програмі В. Литвин декларує необхідність реалізації політики позаблокового статусу України на основі активного нейтралітету та реалізацію ідеї єдиного економічного простору з Росією, Білоруссю, Казахстаном. Водночас з цими положеннями В. Литвин підтримує тезу щодо досягнення угоди з ЄС про співпрацю, вільне переміщення людей, товарів, послуг та капіталів.
У своїй передвиборчій програмі-2010 лідер „Блоку Литвина” дає гарантію того, що зможе побудувати суспільство та країну, де панують соціальна гармонія й справедливість, турбота про кожну людину, гуманне правління та служіння народу.
Що ж до втілення такого роду положень в життя, то тут варто зазначити взаємозв‘язок «можливості реалізації» з «представництвом» „Блоку Литвина” у парламенті. Все буде залежати від результатів президентських виборів, про перемогу В. Литвина на яких можливо говорити лише гіпотетично. Попередньо можна розглянути декілька сценаріїв гіпотетичної участі „Блоку Литвина” у законодавчій роботі парламенту.
Сценарій перший. На виборах отримує перемогу В. Ющенко. У такому випадку після зміни формату Верховної Ради шляхом проведення дочасних парламентських виборів „Блок Литвина” отримає «золоту акцію» - без нього неможливо буде сформувати коаліційну більшість «НУ-НС»-ПР. Імовірно, у разі такого об‘єднання за Литвином знов закріпиться посада Голови Верховної Ради, що підсилить законодавчі ініціативи його фракції. Можна прогнозувати, що законотворча робота зв’язки БЛ-ПР та БЛ-«НУ-НС» в основному буде стосуватися соціальної сфери, а саме: підвищення соціальних стандартів, пенсій, зарплат, прожиткового мінімуму та іншого роду фінансової допомоги. В такому випадку „Блок Литвина” зможе підсилити власний електоральний потенціал, задекларувавши просування свого головного тренду – «боротьба з бідністю».
Сценарій другий. На виборах отримує перемогу Ю. Тимошенко. У такому випадку В. Литвин та його політична сила можуть опинитися в ситуації невизначеності, адже, швидше за все, БЮТ буде намагатися створити широку коаліцію з представниками Партії регіонів, відтік частини якої можливий у разі провалу на виборах В. Януковича. В такому випадку фракція „Блок Литвина” (яка може опинитися в опозиції) зможе реалізовувати власні законопроекти лише зі згоди та за підтримки БЮТ. Однак не виключено, що В. Литвину та його блоку буде запропоновано ввійти до складу БЮТ на правах учасника блоку, за що, можливо, Литвину буде запропоновано посаду спікера Верховної Ради.
Сценарій третій. На президентських виборах перемагає В. Янукович. У цьому випадку „Блок Литвина” може стати членом коаліції ПР-КПУ-БЛ, яку, найімовірніше, й намагатимуться створити представники Партії регіонів, якщо її кандидат посяде пост президента. В такому разі політична сила В. Литвина зможе здійснювати законотворчу діяльність достатньо ефективно, зважаючи на близькість позицій щодо певних питань з Партією регіонів та Компартією. За таких умов соціальна спрямованість законодавчих ініціатив буде перебувати в конкурентній площині, адже комуністи намагатимуться доповнювати ініціативи „Блоку Литвина” власними пропозиціями.
Команда кандидата П. Симоненка (законотворча спроможність)
Старт своєї передвиборчої кампанії лідер Комуністичної партії України П. Симоненко почав з об‘єднання навколо своєї кандидатури представників українських лівих сил. Компартія України, Соціал-демократична партія України (об’єднана), партії «Справедливість» і «Союз лівих сил» («СЛС») підписали договір і декларацію про створення виборчого блоку лівих та лівоцентристських сил для участі у президентських виборах-2010. Втім один з ініціаторів об‘єднання Василь Волга шкодує, що не змогли переступити через особисті амбіції та приєднатися до блоку Олександр Мороз та Наталія Вітренко. Разом з тим об‘єднавчий фактор лівого руху навколо особи П. Симоненка досить потужно закріплює його позиції на «лівому» електоральному полі.
Команда П. Симоненка у Верховній Раді - фракція Комуністичної партії України, яка налічує 27 мандатів, - не може похвалитися такими ж «проривними» діями в законотворчості, як П. Симоненко в об‘єднанні лівих. Члени фракції комуністів спромоглися запропонувати на розгляд парламенту лише 63 законопроекти, що не відповідає тій кількості передвиборчих трендів, які були запропоновані в програмі КПУ на попередніх парламентських виборах.
Комуністи планували ліквідувати інститут президентства, державні адміністрації, недоторканність депутатів, суддів й інших посадових осіб. В економічній сфері партія обіцяла перевірити законність приватизації, передати в держвласність стратегічні галузі промисловості, зробити зовнішню торгівлю державною монополією. Також представники Комуністичної партії України задекларували інноваційний розвиток економіки, енергетичну незалежність, обіцяли скасувати ПДВ. До того ж планували встановити держзамовлення на половину продукції сільгоспвиробників та виділяти окремі кошти (до 10% ВВП) на їх підтримку.
Серед соціальних ініціатив були запропоновані такі:
- пенсія не нижче прожиткового мінімуму;
- подвоєння реальних доходів працюючих;
- державне регулювання цін на найбільш соціально-важливі категорії товарів та послуг;
- виділення коштів на освіту і науку, соціальні виплати на народження дитини та її утримання, ріст стипендій;
- безоплатна меддопомога;
- державне фінансування будівництва житла для незаможних і пільговиків.
Компартія у своїх передвиборчих обіцянках також взяла на себе зобов‘язання забезпечити мовно-культурні потреби громадян усіх національностей, створити нову редакцію Конституції, в якій буде прописано статус російської мови як другої державної.
Як зазначає Фундація «Відкрите суспільство» у своїх дослідженнях діяльності депутатів Верховної Ради, фракція КПУ у своїх законодавчих ініціативах зосередилася більше на політико-правовому напрямі (20 законопроектів з 63), й набагато менше уваги приділяла соціальній сфері та галузевому розвитку.
Відповідно до висновків, здійснених аналітиками Фундації, щодо законодавчих актів, ініційованих КПУ, партія зосередила свої зусилля на продукуванні другорядних документів. Компартія більше дбала про підвищення престижності шахтарської праці, посилення відповідальності за наругу над пам’ятниками радянським воїнам-визволителям, безкоштовний проїзд безробітних, навіть про захист тварин від жорстокого походження, статус міст-героїв Одеса і Керч і про використання автентичних копій Прапора Перемоги.
Виконання ж задекларованої у програмі позиції щодо повернення у держвласність стратегічних галузей промисловості обмежилося пропозицією повернути державі цілісний майновий комплекс ЗАТ «Коростенський фарфор» та аналогічною ідеєю стосовно ТОВ «Херсонський машинобудівний завод».
Таким чином, задекларовані положення передвиборчої програми Компартії знаходяться на досить низькому рівні виконання, а сама ж законотворча ініціативність представників КПУ зосереджується на поточних темах суспільного життя, які виникають час від часу.
Передвиборчі програмні тренди П. Симоненка та аналіз можливості їх виконання
Стосовно передвиборчої програми кандидата в президенти-2010 П. Симоненка варто зазначити про схожість її стилю з попередніми базисними програмами КПУ. Що вже стало характерним для комуністів, то це пошук винних у ситуації, що склалася в країні. З цього заголовка, зокрема, й починається передвиборча програма П. Симоненка – «Хто винен».
Комуністи звинувачують „помаранчевий режим олігархів і націоналістів» у підведенні України до катастрофи, розвалі системи управління та правосуддя, руйнуванні засад державності”. Це лише коротка цитата з загального тексту, але вона цілком і повністю характеризує позицію комуністів щодо відношення до чинної влади та її представників (БЮТ, НУ-НС, БЛ, й частково ПР через певні ситуативні коаліційні голосування з представниками «постмайданного політикуму»).
В основних же частинах передвиборчої програми Компартія на чолі з Симоненком пропонує:
- реалістичну альтернативу пануючому режиму. Її зміст: «Влада трудящих, соціалізм, дружба народів»;
- Україну перетворити на парламентську республіку;
- відродити систему народного контролю для подолання корупції;
- рішення з найважливіших питань приймати на Всеукраїнському референдумі;
- владу на місцях передати до виконкомів рад;
- ліквідувати недоторканність посадових осіб, депутатів, суддів;
- надати професійним спілкам право законодавчої ініціативи;
- народу надати право обирати й відкликати суддів;
- армії гідне фінансування за рахунок коштів, що звільняться в результаті подвійного скорочення видатків на утримання держапарату. З 2011 року на її потреби підуть гроші, зекономлені в результаті ліквідації поста Президента;
- діяльність Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки України поставити під жорсткий парламентський контроль;
- у 2010 році провести Всеукраїнський референдум щодо надання російській мові статусу державної при збереженні й зміцненні існуючого статусу української мови;
- захистити канонічне православ’я й забезпечити вільний розвиток усіх традиційних конфесій. Тоталітарні секти заборонити.
Також КПУ пропонує вжити такі першочергові заходи:
- націоналізувати базові галузі промисловості та підприємства банкрути;
- ввести систему централізованого планування;
- відновити народну власність на землю;
- переглянути укладені нинішнім режимом нерівноправні міжнародні угоди;
- ввести прогресивну шкалу оподатковування доходів, податки на нерухомість і предмети розкоші;
- забезпечити розвиток системи державних банків.
На переконання комуністів здійснення цих заходів створить передумови для досягнення головної мети - поліпшення життя трудящих України: буде законодавчо встановлено частку зарплати в структурі собівартості продукції - не нижче 60%; пріоритетом державної політики стане подолання бідності.
Тези стосовно зовнішньої політики не зазнали змін у порівнянні з попередніми програмами. Головними її пріоритетами стануть:
- законодавче забезпечення й міжнародно-правове закріплення нейтрального, позаблокового статусу України, відмова від втягування її в НАТО;
- активна підтримка ідей формування нової структури загальноєвропейської і євроатлантичної безпеки, яка ґрунтується на відмові від конфронтаційного мислення і блокових підходів;
- відновлення і всебічний розвиток братніх взаємовигідних відносин з стратегічними союзниками - Російською Федерацією та країнами СНД. Важливим кроком у цьому напрямі буде входження України в Єдиний економічний простір з Росією, Білорусією й Казахстаном. Активна політика на всіх напрямах – в національних інтересах України;
- вагомим внеском у європейську інтеграцію стане створення тристороннього енергетичного консорціуму за участю України, Росії та країн Європейського Союзу;
- питання ж входження країни в Єдиний економічний простір і недопустимості її вступу в НАТО буде винесено у 2010 році на Всеукраїнський референдум.
Загалом більшість положень програмного документа кандидата в президенти-2010 П. Симоненка можуть бути втілені в життя лише за умови його перемоги на президентських виборах, що, згідно з останніми соціологічними рейтингами, зробити буде досить складно, адже електоральна підтримка «єдиного кандидата від лівих сил» коливається в межах 4-5% з можливим незначним відхиленням в бік збільшення чи зменшення. Тому лише гіпотетично можна прогнозувати участь його політичної сили в майбутніх парламентських коаліціях після виборів-2010.
Швидше за все, парламентська фракція КПУ буде змушена підлаштовуватися не тільки під переможця президентських перегонів-2010, а й під політичну силу, яку представлятиме цей кандидат. Можна розглядати кілька варіантів участі КПУ в парламентських об‘єднаннях.
Варіант перший. У разі перемоги В. Януковича на президентських виборах, можливо, КПУ буде запропоновано взяти участь у створенні коаліції разом з „Блоком Литвина”. Формат такої взаємодії може стати досить ефективним для комуністів як щодо ініціювання законопроектів соціальної спрямованості, так і стосовно позитивного голосування за них, адже соціальні блоки програм КПУ, ПР та БЛ – досить співзвучні та не містять досить принципових відмінностей (хіба що в цифровому вимірі підвищення соціальних виплат). Втілення ж програмних засад відносно реформування державної системи з боку КПУ буде ускладнено позицією Партії регіонів з цього питання, тому програмні засади такого штибу, швидше за все, залишаться на папері.
Варіант другий. За умови ж перемоги будь-якого представника від «помаранчевого табору» - В. Ющенка або ж Ю. Тимошенко, КПУ, імовірно, перейде в опозицію, дистанціюється від переформатування парламенту, та зосередиться на критиці діяльності можливих коаліційних утворень. Припиняти законотворчу діяльність за такого формату партія комуністів не буде. Навпаки, зосередиться на поданні законопроектів, які будуть альтернативними по відношенню до коаліційних законодавчих ініціатив.
Висновки
Що ближче до виборів, то менше ентузіазму у виборців. Проглядається тенденція цілком протилежна минулим президентським перегонам: українці не вірять жодному кандидату. Більше того, вони не вірять у себе, у свою здатність щось змінити. Напередодні виборів-2010 люди вже втратили навіть цікавість до політики і політиків. За даними останнього соцопитування, проведеного компанією «Нью імідж маркетинг груп», більше третини українців не визначились, чи підуть на вибори взагалі та кого підтримають, а 12,3% - не підтримують жодного кандидата.
Такі дані є відображенням реальної картини виконання партіями своїх передвиборчих програмних положень. Декларативний характер передвиборчих обіцянок перетворюється на норму «політичного етикету», що діє на виборця як негативний подразник. Громадяни очікують не лише красивих імплементацій політичних трендів в пропагандистських документах кандидатів, що носять назву «передвиборча програма», а й їх реального втілення шляхом законотворчої діяльності парламентарів.
Президентські вибори-2010 можуть стати випробуванням на міцність як для самих кандидатів, так і для їх політичних сил. Адже виборці будуть віддавати свої голоси не тільки за лідерські якості претендентів на президентське крісло, а й за програмні положення партій, які вони представляють.
Результати виборів можуть вплинути не тільки на подальші умови розвитку країни, а й змінити фракційну структуру законодавчого органу, який, швидше за все, буде очікувати зміна формату через дострокові перевибори. Це несе в собі приховану загрозу, що може знайти своє відображення в кратному зниженні законодавчої активності народних обранців, які більше зосередять свою діяльність на боротьбі з опонентами за владні повноваження.
Ігор Новіков
|
