|
Відповідно, громадська свідомість також розділена — і подібний злам у сприйнятті поглиблюється. У такому випадку цікаво розглянути президентство Януковича як один із соціальних феноменів.
Ідея пророцтво, що саме виконується (self-fulfilling prophecy) — також відома у соціології як теорема Томаса, — полягає у впливі сприйняття ситуацій людьми на саму ситуацію. По суті, соціальна та політична реальність може формуватися потужним рівнем очікувань та переконань щодо неї. Відповідно, якщо люди сприймають ситуації як реальні, вони стають реальними за своїми наслідками. Ця гіпотеза була розвинена американським соціологом Робертом Мертоном. За його схемою, подібне пророцтво виходить із початково хибного переконання щодо певних подій, які породжують відповідний спосіб поведінки. Таким чином, помилкова концепція стає істинною через логічну плутанину чи страх у суспільній свідомості — модулюючи новий стан дійсності у країні.
Аналізуючи правління Віктора Януковича, можна широко застосувати цей соціологічний підхід, оскільки суспільство було електризоване рівнем очікувань щодо нього. Широка громадськість далека від об’єктивності у реагуванні на ключові події політичного життя, оскільки перебуває під потужним впливом політичних міфів, стереотипів та упереджень. Таким чином, основним явищам у політикумі надається чітко забарвлена суб’єктивна оцінка, яка впливає на поведінку людей відповідно їх вірі щодо значення ситуації. У значних масштабах подібний феномен породжує зворотний зв’язок — і “фантазія” стає реальністю.
При чому доходить практично до містики. Сильні негативні настрої у частини суспільства призвели до пояснення випадкових, незначущих подій як до “знаків згори”, символів чи проявів загадкової Вищої сили. Опозиція вдало використала цей козир і почала грати на “темній“ символіці руйнування старого пам’ятника чи падіння вінка від сильного вітру. У мас-медіа та у публічних настроях виникає взаємно підкріплений резонанс, який доходить до абсурду та поглиблення панічних, занепадницьких та депресивних настроїв. Засоби масової інформації у гонитві за читачем та сенсацією прагнуть посилювати ось такий позараціональний метод сприйняття політичних реалій, граючи з колективними страхами. Мінімальне критичне ставлення призводить до посилення неоднозначних настроїв, які не можуть не відбитися на владних структурах.
Передвиборна кампанія 2009-2010 дуже часто зверталася до питання “сильної руки” та відповідних суспільних настроїв щодо приходу нового впливового лідера, який буде здатен навести порядок у країні. Ряд аналітиків вказували на встановлення авторитарного режиму у випадку приходу до влади очільника Партії регіонів. Головний його конкурент на виборах, Юлія Тимошенка, не уникала жодної можливості змалювати усі можливі жахи у разі президентства біло-блакитного кандидата. Частою також була згадка про своєрідну реінкарнацію режиму Кучми та повернення до ручного, недемократичного управління країною. Таким чином, було сформовано стійкий рівень суспільної думки, що Віктор Янукович у випадку перемоги обов’язково влаштує кардинальну перебудову системи під себе — що й не змусило себе чекати.
Звісно, залишається під питанням вага фактору соціальних очікувань. Проте, не можна ігнорувати ту частину суспільства, яка інтегрована у систему влади — це і депутати, і чиновники різних рівнів, і представники силових відомств, і службовці різних інституцій та закладів. Прихід до влади та стрімка побудова владної вертикалі біло-блакитної команди багато в чому зумовлена вірою парламентарів та держслужбовців у можливість такого сценарію. Саме формування коаліції “Стабільність та реформи” було заздалегідь передбачене і прогнозоване. Загалом службовці були вже наперед готові до подібного стану речей, чим полегшили його реалізацію.
Таким чином можна пояснювати і поведінку представників міліції та інших силових структур — щодо контролю мітингів та громадських зібрань, блокування протестних акцій опозиції. Зміна влади стала неначе перемикачем у сприйнятті подій — і дії правоохоронних структур, які за ліберального Ющенка були фактично табуйовані і забуті, знову стали нормою функціонування.
Крім того, мас-медіа не зупиняються у розхитуванні ситуації. Критика влади посилюється — і вона не бариться із наданням нових приводів для неї. Биття на сполох щодо цензури у ЗМІ — яка могла початися із самоцензури як результату очікувань авторитаризму — провокує владні структури на зворотні дії та посилення контролю за мас-медіа. Усі очікують від Януковича чергових конфузів чи ляпів — і він рішуче виправдовує подібні сподівання. Представники національно-орієнтованих партій загрожують тотальною русифікацією та черговою ревізією історії — і на такий попит знаходить пропозиція у вигляді Дмитра Табачника. Заяви про нагляд за журналістами можуть спровокувати подальше поглиблення як владної, так і суспільної параної.
Ситуація стає реальною за наслідками того, як ми її сприймаємо. За сучасної картини політики в Україні без критичного мислення не обійтися — інакше за метушливими чиновниками, які прагнуть управляти звичними методами, можна побачити повернення авторитаризму або навіть настання оруеллівського 1984. Не варто вкладати владі козир у руки у вигляді власної паніки — і залишатися свідомими.
|
